Забула вже нарешті я...

Забула вже, нарешті,я
Твої слова і образ твій.
Давно я, друже, не твоя;
І, ти давно уже не мій.

І, мов, ніколи, й, не було
Твоїх обіймів і зітхання;
Давно вже снігом замело
Сліди великого кохання.

Того кохання, що буває,
Лиш, раз єдиний у житті;
В якого розуму немає,
В якого мрії золоті.

Яке злетіло, ніби птах;
Куди й коли - не зчулась я.
Та, й, розгубилось у літах...
А, з ним і молодість моя.