Різні долі...

Боже мій, як немилосердно пече сонце... Рядки з буряками такі довгі(3 км.), прополювати їх треба старанно, щоб не осоромитись перед школою.
Адже школярів навчали гідності, совісті, взаємодопомозі і другим корисним речам. На горизонті з'явилась діжка з водою. Дмитро-водовіз насвистував журливу пісню.
Для всіх очікувана мить: вода жаданна і смачна!
Сили молоді, дужі, от і дополола до кінця рядок! А де ж моя сестра? Як і завжди, остання, здоров'я у неї кволе. Я хутко іду їй на зустріч, так ми вдвох і впорались з її рядком. Я завжди відчувала себе відповідальною за молодшу сестру.
Збігли роки, долі у нас різнІ... В 1994-му році я народжувала свою четверту дитину, синочка Петруся. Мала таке щастя як і моя бабця Палага, народжувала безболісно і швидко. Коли привезли мене в палату, я встала і почала чекати живу душу, тому що вдвох веселіше. Привезли молоду жіночку, дружину полковника, гарна такА, за дочкою завітала в пологовий будинок. Лікарі і вчителі на роботу ходили голодні, бо отримували мізерну зарплатню. Сусідка по палаті була доброю і заможною, частувала мед.робітників і мене також. На другий день я раптом почула голос моєї сестри: "Вікторія, вітаю!" - так звали мою сусідку по палаті.
Виявилось, що Вікторія і моя сестра були подругами. Сестра приходила до Вікторії три дні, приносила їй передачі, але Віка чомусь їх віддавала мені. Розповідала мені, яка моя сестра уважна, добра, найкраща у світі.
А я сиділа в кутку, і моє серце мовчки плакало, я їла, бо хотілось їсти, та й дитину потрібно було годувати... Ні, ми не сварились, тут підлий статус зіграв свою роль, вдало вийшла заміж, слава Богу, що не бідна, бо у мене боліла б за неї душа, адже я так і залишилась її старшою сестрою... Кров не вода...
А вона і досі не знає, що фактично провідувала свою старшу сестру.
Бачите, як Господь розпорядився.