Пострибунчики зайчатка та ведмежа заздрість

Пірнаємо у небо як у море. І вуха плещуть ніби гвинтокрил (дурнувате слово). Зайчатка ми і лапками лоскочемо блакитний небосхил. Співають брати й сестри од наснаги, що переповнює, аж з носа так і пре! Одразу лячно було, задоволень ще більше, то припинять розвагу нема вагомої причини.
А на галявині, забризканою сонцем, ведмедик клишоногий спочиває. І сьорбає чайок із тістечком смачнім. Товстунчик пріє, дихає з натугою. Але ж все їсть, і рота не закриє. Аж раптом баче він зайчаток над собою. І затремтів всім салом ведмежатко, і сльози заздрості закапали з очей.
- Я хочу стати пташеням пухнастим і серед вас літати! Що зробити маю я, щоб мрія здійснилась моя? Проплямкотів ведмедик клишоногий печенькою запихуючі рот.
Пригунчики веселі, пустуни йому у відповідь казали що треба тягнуть себе за вуха і за носа, щоб перетворитись на гарненький літачок.
З того ж часу ведмедик тягне носа і вуха защемляє у дверях. Але нічого з того не виходе.
І заздріть він і хоче їх достати, а лапки зайняти тортом і пиріжком з потрібкою смачнючей!