РОЗІП'ЯТИЙ ТРИПТИХ

Таке буває,

в грудях серцю робиться безмежно тісно,

коли любимий ворог вістрям тисне в спину,

коли кохання припиняє бути киснем,

причастя не діждавшись, киснуть вина.


Чи буде ще,

розплутаються знов колись доземні коси,

світанку сполотнілий доторк зросить горло,

а поки спокій – невтамовний, білий, босий,

всі протяги смердять пророслим болем.


Не буде гірше,

розграбована ущент пустіє крипта,

об скло душі лиш сиротливо рипнуть віти.

Сорочка, стріли, квіти – розіп’ятий триптих,

поміж холодних пальців хрипне вітер.


Так буде вічно,

у зіницях-згарках піднебесся тліє,

наскельних епістол бліді видніють лустки,

в них тереном сакрально виплетені мрії

цвітуть парадоксально там, де дніє пустка.



Светлана Недашковская
2014